— "Перш за все я хочу отримати від національної безпекової полтітики гарантії вічного існування держави Україна"

en

27 квітня 2011, 16:28

Виступ Віктора Ющенка
на Х З'їзді політичної партії «Наша Україна»
Київ, 27 квітня 2011 року


Дорогі українці! Дорогі однопартійці! Христос воскрес!

Я хотів би мати коротке слово, яке стосується, власне, порядку денного нашого з’їзду. Це питання виписане на наших банерах, і я хотів би зробити декілька акцентів з цього приводу.

Хотів би почати з того, що у кожної нації є події, які роблять долю або недолю для однієї людини, для цілого краю, для цілої нації. Є події, які визначають буття на один рік, на два, на п’ять, на десять або на ціле покоління.

Переконаний, що якраз такою подією є так звані Харківські угоди. Безумовно, це – угоди неправильні. Безумовно, це – угоди неукраїнські. Це - велика політична помилка, яка ще довго забиратиме у кожного з нас наше майбуття і наше українство. Але це - наша земля, і тому ми будемо говорити про цю тему.

Погано, коли внаслідок непродуманих, популістських або просто непрофесійних дій, рішень нація несе економічні збитки. Боляче дивитися, коли нація несе фінансові втрати. Але непорівняльно безглуздо, коли нація отримує економічні збитки, фінансові втрати і, на додаток, отримує саме головне – найбільшу загрозу для нашого існування і суверенітету за останні 20 років.

За останні 90 років, якщо взяти період з листопада 1918 р., тільки на національному рівні українці шість разів проголошували незалежність України. І п’ять разів ми її програвали.

Окрім того, було ще півтори тисячі повстань. Про одне з них я хотів би зараз згадати. Буквально декілька тижнів тому ми відзначали 90 років нашої визвольної боротьби, нашої української мрії, нашого повстання. Я маю на увазі нашу маленьку державність – Холодноярську республіку. Це останні потуги українства в 20-х роках мати на своїй землі власну українську державу. Для мене ця історія - як для наших дідів сон міг стати яв’ю, як можна хоча б на декілька літ прожити у своїй власній державі після століть поневірянь. Говорити своєю мовою, виховувати своїх дітей, давати лад на своїй землі, жити без окупантів і без окупації.

На жаль, це була коротка історія, але з великим повчанням: немає нічого вищого твоєї свободи, національної незалежності. Вона не  оцінюється рублями, гривнями чи газом. Вона є сутністю твого життя, вона є найдорожчим скарбом, який ти можеш передати своїм дітям і онукам. Більшого заповіту немає.

Харківські угоди – це також історія, тільки зворотня. Я знаю, що так званими Харківськими угодами ніхто, я підкреслюю, ніхто в цій країні не буде гордитися. Це, - на мій погляд, Переяславські угоди, тільки іншого століття і іншого часу.

Я знаю, що рано чи пізно 27 квітня увійде до нашої історії як день нашої ганьби. З кожним роком все більша і більша частина моєї нації буде прокидатися, буде давати належну оцінку цим подіям. І вона неспроможна буде купитися на якусь ціну, за якийсь газ.

Я знаю також і інше, що сьогодні нас критично мало, людей, які це розуміють, які готові стати поряд з нами і сказати «ні» цим угодам.  Саме тому принципово в цих обставинах сказати голосне «ні» цим угодам.

Життя підтвердило, що ці антиконституційні угоди не вирішили жодної української проблеми – ні політичної, ні економічної чи безпекової проблеми.

Збитки від утримання в останні 10 років Чорноморського флоту Росії на наших землях оцінюються в 10 млрд. дол. втрат. І жодної вигоди.

Коли ми зрозуміємо, шановні українці, що тримати на своїх плечах чужу армію – це не просто ганьба, це загроза вашій, моїй і нашій свободі, нашому суверенітету?

В країні залишилася, по суті, окупаційна армія. Ми відмовилися дати лад 18 тисячам гектарів унікальної кримської землі. І ця земля сьогодні дерибаниться чужими генералами.

Ми з вами програли найголовніше - стратегію своєї безпеки. Сказавши «так» російському флоту в Севастополі через Харківські угоди, ми цим самим сказали «ні» можливості інтегруватися в європейську безпекову політику. Мати гарантію своєї недоторканності, як їх має Литва, Польща, Чехія, Естонія, Болгарія, Румунія, Угорщина – вся четверта хвиля, яка прийшла до Європи. Ми втратили гарантії своєї недоторканності, тобто самі відмовились від власного майбутнього.

«Самі себе звоювали», як сказав би гетьман Іван Мазепа про цей час.

Ніколи до цього жодна європейська нація не ставила на одні терези національну безпеку і якусь економічну доцільність. Не можна міряти наше життя і безпеку своєї країни кубічними метрами газу чи ціною за ці кубічні метри. Це не та арифметика.

Саме тому «Наша Україна» внесла на розгляд Верховної Ради законопроект про денонсацію харківських угод і закликає підтримати цей документ всі політичні парламентські і позапарламентські сили.

Це - наша земля, ми самі наведемо лад на ній без чужого солдатського чобота чи матроського черевика.

Однак не слід забувати, що ганебний прецедент торгівлі національними інтересами був закладений ще у січні 2009 року.

Харківські угоди не можна відділити від газової московської угоди 2009 року.

Це корупційна угода, яка заклала багатомільйонні збитки України на багато років уперед. І, по суті, заклала сам предмет так званих економічних компенсацій за газ на майбутнє.

Вона призвела до того, що транзит російського газу до Європи для України став збитковим.

Відповідно до неї, ми купуємо російський газ за ціною, яка може виникнути лише в Альпах – на кордоні Франції з Італією, а не на Хуторі Михайлівському. Принаймні так випливає з формули, визначеної договором з Росією.

Більш руйнівної для України угоди останні 10-15 років країна не знала.

12 млрд. доларів економічних втрат понесе Україна до 2019 р. за цією угодою.

Саме тому і газові угоди, і харківські угоди мають бути денонсовані як такі, що суперечать інтересам українського народу.

Я закликаю всіх небайдужих незалежно від партії, незалежно від присутності в парламенті чи поза ним підтримати сьогодні наші резолюції, сформувати українське коло належного протесту.

Денонсація - це шляхетна справа, і ми доведемо її до кінця.

З часів Богдана Хмельницького, гетьмана Виговського українська нація, по суті, не мала державності, за винятком хіба що декількох сутужних років ХХ ст.

Україна була порізана десятками чужих кордонів. Нас привчали бути різними, неєдиними, несоборними, без почуття національної єдності.

Слід визнати, що  багато в чому це вдалося. Нам докоряють, що Україна ділиться на політичний схід і захід, що у нас різні мови, що ми поділені на різні православні конфесії, що ми не маємо православного миру, що у нас різна пам’ять, різна історія, різна культура, що у нас різні герої – одні наказні, інші істинні. Що Україна – «это случайное государство», точніше, колонія. Що навіть про перемогу у Великій Вітчизняній війні, в якій українці заплатили найбільшу національну плату, де Україна зазнала повної окупації своєї території, сьогодні говорять: ця перемога могла бути здобута без вас, українці.

Українська політика часто не працює на соборність і єднання нації.

Часто замість діалогу ми бачимо лише конфронтацію.

Влада протиставляє частини українського суспільства, провокує мовні, історичні та конфесійні конфлікти.

Освітня сфера віддана на відкуп відвертим, агресивним українофобам.

Дії міністра освіти націлені на витіснення української мови, закриття україномовних шкіл, переписування історії на свій лад. Вони сприяють поверненню корупційних схем при вступі у вищу школу.

Мовна і загалом гуманітарна політика влади несе пряму загрозу для національної єдності, сіє розбрат і міжконфесійну ворожнечу в Україні, яка завжди відрізнялася терпимістю,  толерантністю.

Здійснюються спроби знову переписати українську історію на радянський лад, викреслити з неї імена наших героїв, вирвати кращі наші сторінки.

З мовчазного потурання чинної влади піднімають голову прихильники сталінського режиму.

І вже на 9 травня, в день нашої Перемоги, нам радять, рекомендують, приймають рішення ходити під чужими прапорами.

З подачі влади відбувається фарс щодо скасування указів про присвоєння звання героїв істинним борцям за нашу і вашу свободу.

Політична партія «Наша Україна» залишається чи не єдиною політичною силою, що послідовно стоїть на захисті національних інтересів України.

Шляхетна мета нашої діяльності – єднання українців у своїй – вільній і справедливій державі. Це є наша надмета.

Споруда Української держави побудована з брил єдиної культури, скріплена цементом єдиної мови, замішаним на крові тисяч борців за волю України.

Ми довели світові, що попри століття роз’єднаності, переслідувань і національного гноблення з боку чужих держав прагнення українців до соборності пробилося як зело крізь асфальт імперій.

Українці стали для інших розділених націй прикладом того, як спільна воля народу ламає кордони і змінює хід історії.

У прагненні соборності сконцентровано потужний духовний зміст, що дає сили українській нації і впевненість у майбутньому.

Про це треба сьогодні пам’ятати. Адже найбільш небезпечним для соборності країни є не стільки територіальний сепаратизм, скільки гуманітарна окупація – приниження статусу нашої материнської мови та переписування нашої історії відповідно до радянських та російських імперських підходів.

Правдива історія єднає націю, а значить – робить нас сильнішими. Як єднає націю єдина державна мова, культура, церква, мораль, звичай, право, свобода.

Наша сила в єдності.

Саме тому я звертаюся до всіх українських патріотів припинити з’ясовувати між собою стосунки. Час об’єднувати зусилля у проведенні спільних акцій на захист нашої духовної єдності,  української сутності нашої Вітчизни.

Я вірю, що таке об’єднання сьогодні можливе. В українському суспільстві затребуваність національної, патріотичної, демократичної ідеї є надзвичайно високою. Це продемонстрували й недавні місцеві вибори.

Упевнений, що «Наша Україна» і далі рішуче боротиметься за наше національне становлення і наш європейський вибір.

Питання української мови, освіти, культури, європейського і євроатлантичного вибору України мають залишатися  пріоритетними для «Нашої України». Адже без цього неможливе існування незалежної української держави.

Крокуючи цим курсом, «Наша Україна» вправі претендувати на роль осередку об’єднавчих процесів в демократичному українському таборі.

Це потребує копіткої щоденної роботи.

Але дорогу здолає той, хто йде. Я впевнений, ми на правильному шляху, і в нас є сили, і є можливості змінити ситуацію в нашій країні.

Слава Україні!

Слава усім вам!

27 квітня 2011, 16:28

Теги: Наша Україна, З'їзд