— "Вважаю, що роз’єднати Україну з кожним роком усе важче"

en

«Кам’яні душі Скифії»


Збереження у експозиції Мистецького арсеналу кам’яних баб, які перебувають поза музейними колекціями.

Кам’яні скульптури, що створювалися на території Україні протягом п’яти тисячоліть, є унікальними творами мистецтва, які є однією з візитних карток нашої країни.

До XVІІ століття кам'яні баби стояли на всіх помітних в українських степах місцях, на відомих шляхах та їх розгалуженнях.

Кам’яні козацькі хрести на перехрестях українських доріг — це «нащадки» кам’яних баб.

Ще у ХІХ ст. їх налічувалися кілька сотень тільки на одній Катеринославщині.

Але в кінці ХІХ – на початку ХХ століть ставлення до них кардинально змінилося. Селяни почали використовувати давні статуї як будівельний матеріал, а поміщики – прикрашати ними парки своїх маєтків. Майже всі «кам'яні баби» були переміщені зі своїх первісних місць. Вони використовувались як межові знаки, кутові опори в житлових та господарських спорудах, як стовпи в огорожах, або як точила для сап, сокир та ножів. Внаслідок цього багато дрібних деталей в зображеннях втрачено назавжди.

«Кам’яні баби», які зараз перебувають не в музеях, поступово руйнуються – покриваються лишайником та мохом, розпадаються. Фахівці дійшли висновку, що в усьому винні кислотні промислові викиди.

Виходом є розміщення статуй в спеціально обладнаному окремому приміщення – лапідаріумі, де кам’яну пластику можна не тільки зберегти, але й нормально показати її в музейній експозиції.

Інститут Віктора Ющенка виступив з ініціативою створення у Мистецькому арсеналі експозиції стародавніх кам’яних скульптур, які зараз не зберігаються в музеях.

Йдеться про сотні унікальних зразків кам’яної пластики, які зараз назавжди зникають під руйнівною дією людських чи природних чинників – у чиїхось городах, подвір’ях чи у чистому полі. Кислотні дощі та новітні варвари довершують те, що не вдалося зробити часу – вікам чи навіть тисячоліттям.

Перенесення безпритульних «кам’яних баб» до Мистецького арсеналу дозволить зберегти для нащадків унікальні зразки кам’яної пластики, які можуть бути безповоротно втрачені через людську байдужість.

На першому етапі реалізації цього проекту відбувається збір інформації про такі скульптури. На наступних етапах історики, археологи, експерти Мистецького арсеналу визначать ті скульптури, які увійдуть в експозицію музею.

Довідково:

«Кам’яні баби» – кам'яні скульптури, які з'явилися на території сучасної України більше 6 тис. років тому (IV-II тисячолітті до н. е.).

Поширені в степовій смузі Європи і Азії від Монголії до Німеччини (від Іртишу до Дунаю).

Найдавнішій дослідженій на сьогодні в Україні скульптурі понад 4000 років (Керносівський ідол у Дніпропетровську), «наймолодші» виготовлено біля 700 років тому.

Входять до списку номінантів «Семи чудес України».

Походження назви – найфмовірнініше від тюркського слова «бабá» («бабай»)пращур, старійшина, «дід-батько».

- Серед західноєвропейських дослідників найбільш поширеними для визначення давніх кам'яних статуй є терміни: менгір, стела, антропоморфна стела, ідол.

- Половці називали ці скульптури «балбалами» (від «бал-бал» - «мальований камінь», ідол).

- Іранці звали їх «палван» - богатир, атлет.

- Літописці Давньої Руси називали їх як "балбалами", так і "болванами". "Тьмутараканський болван" згадується в "Слові про Ігоревів полк".

- Д.Яворницький повідомляв, що в Україні довгий час, аж до ХVІІІ ст., побутували такі назви кам'яних статуй, як «мамаї» та «Мар'їні камені».